I. Розлади фонаційого оформлення висловлювання можуть бути диференційовані залежно від порушеного ланки:

а) голосоутворення,

б) темпоритмічної організації висловлювання,

в) інтонаційно-мелодійної,

г) звуковимовної організації.

 

Ці розлади можуть спостерігатися ізольовано і в різних комбінаціях, залежно від чого в логопедії виділяються наступні види порушень, для позначення яких існують традиційно закріпилися терміни:

 

1. Дисфонія (афонія) - відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синоніми: порушення голосу, порушення фонації, фоноторні порушення, вокальні порушення.

Проявляється або у відсутності фонації (афонія), або в порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія), може бути обумовлена ​​органічними або функціональними розладами голосоутворювального механізму центральної або периферичної локалізації і виникати на будь-якому етапі розвитку дитини. Буває ізольованою або входить до складу ряду інших порушень мови.
ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ЦЕ ПОРУШЕННЯ ЧИТАЙТЕ ТУТ

 

2. Браділалія - ​​патологічно уповільнений темп мови.

Синонім: брадіфразія.

Проявляється в сповільненій реалізації артикуляторної мовної програми, є центрально обумовленою, може бути органічною або функціональною.

 

3. Тахілалія - ​​патологічно прискорений темп мовлення

Синонім: тахіфразія.

Проявляється в прискореній реалізації артикуляторної мовної програми, є центрально обумовленою, органічною або функціональною.

При уповільненому темпі мовлення виявляється тягуче розтягнутим, млявим, монотонним. При прискореному темпі - квапливим, стрімким, напористим. Прискорення мови може супроводжуватися аграмматизмами. Ці явища іноді виділяють як самостійні порушення, виражені в термінах баттарізм, парафраз. У випадках, коли патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, запинками, спотиканнями, вона позначається терміном полтерн. Браділалія і тахілалія об'єднуються під загальною назвою - порушення темпу мови. Наслідком порушеного темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму і мелодико-інтонаційної виразності.

 

4. Заїкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів мовного апарату. Є центрально обумовленим, має органічну або функціональну природу, виникає найчастіше в результаті мовленнєвого розвитку дитини.

 

5. Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слусі і збереженій іннервації мовного апарату. Синоніми: Недорікуватість (застаріле), дефекти звуковимови, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем.

Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: в спотвореному (ненормованому) проголошенні звуків, в замінах (субституції) звуків або в їх змішуванні. Дефект може бути обумовлений тим, що у дитини не повністю сформувалася артикуляторная база (не засвоєний весь набір артикуляційних позицій, необхідних для вимови звуків) або неправильно сформувалися артікуляторні позиції, внаслідок чого продукуються ненормовані звуки. Особливу групу складають порушення, обумовлені анатомічними дефектами артикуляційного апарату. У психолінгвістичному аспекті порушення вимови розглядаються або як наслідок несформованості операцій розрізнення і пізнавання фонем (дефекти сприйняття), або як несформованість операцій відбору та реалізації (дефекти продукування), або як порушення умов реалізації звуків.

При анатомічних дефектах порушення носять органічний характер, а за їх відсутності - функціональний.

Порушення виникає зазвичай в процесі розвитку мовлення дитини; у випадках травматичного пошкодження периферичного апарату - в будь-якому віці.

Описані дефекти є виборчими, і кожен з них має статус самостійного порушення. Однак спостерігаються і такі, в яких виявляються залученими одночасно кілька ланок складного механізму фонаційного оформлення висловлювання. До таких відносяться ринолалия і дизартрія.

 

6. Ринолалія - ​​порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.

Синоніми: гугнявість (застаріле), палатолалія.

Проявляється в патологічній зміні тембру голосу, який виявляється надмірно носовою внаслідок того, що голосовидихувальний струмінь проходить при проголошенні всіх звуків мови в порожнину носа і в ній отримує резонанс.

При ринолалії спостерігається спотворене проголошенні всіх звуків мови (а не окремих, як при дислалії). При цьому дефекті часто зустрічаються і просодичні порушення, мовлення при ринолалії мало розбірливе (невиразне), монотонне. У вітчизняній логопедії до ринолалії прийнято відносити дефекти, обумовлені вродженими ущелинами піднебіння, тобто грубими анатомічними порушеннями артикуляційного апарату. У ряді зарубіжних робіт такі порушення позначаються терміном «палатолалія» (від лат. - небо). Всі інші випадки носової вимови звуків, обумовлені функціональними або органічними порушеннями різної локалізації, в цих роботах називають ринолалія. У вітчизняних роботах явища носової вимови без грубих артикуляційних порушень відносять до ринофоніі.

До недавнього часу ринолалію визначали як одну з форм механічної дислалії. Враховуючи специфіку порушення, необхідно ринолалію виділити в самостійне мовленнєве порушення.

 

7. Дизартрія - порушення вимовної сторони мови, обумовлене недостатністю іннервації мовного апарату.

Спостерігаються несформованість всіх ланок складного механізму фонаційного оформлення висловлювання, наслідком чого є голосові, просодичні і артикуляційно-фонетичні дефекти. Важким ступенем дизартрії є анартрія, що виявляється в неможливості здійснити звукову реалізацію мовлення. У легких випадках дизартрії, коли дефект проявляється переважно в артікуляторно-фонетичних порушеннях, говорять про її стерту форму. Ці випадки необхідно відрізняти від дислалії.

Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що призводить до рухових розладів. За локалізацією ураження ЦНС виділяють різні форми дизартрії. За тяжкості порушення розрізняючи ступінь прояву дизартрії.

Найчастіше дизартрія виникає внаслідок рано придбаного церебрального паралічу, але може виникнути на будь-якому етапі розвитку дитини внаслідок нейроінфекції інших мозкових захворювань.